...а онде під тином
опухла дитина, голоднеє мре...
(Т.Г. Шевченко)
Пам'ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини,
і життя країни. І сьогодні, через 82 роки, жахливо ступати болючими стежками
страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого
українського краю.
У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив,
українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище у країні
було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під керівництвом Й.
Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації
запасів зерна у хліборобній галузі.
Тема знищення нації під час цього страшного періоду піднімалася на годині спілкування у нашому класі.
То був страшний навмисний злочин.
Такого ще земля не знала.
Закрили Україні
очі.
І душу міцно зав 'язали.
1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду,
подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і най благородніших
країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в радянській
історії.
А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000 — щогодини,
17 — щохвилини.
Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік,
з них 3 мільйони — діти.
І нехай світло отих свічок буде нашою даниною тим, хто навічно
відійшов від нас у 1932—1933 роках.
Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас.
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп 'ято й знищено не раз.
Боже, Україну
збережи,
Господи, помилуй
нас!
Немає коментарів:
Дописати коментар