Передмова
Перед кожним педагогом стоїть завдання навчити дитину бачити красиве навколо себе, робити його ще кращим, бути добрим, мудрим.
Справді, вчитель творить людську душу, розвиває почуття.
Ще Аристотель вважав: якщо ми піклуємося лише про розумовий розвиток молодої людини, забуваючи про необхідність розвитку її почуттів, ми йдемо назад, а не вперед. Дитина – не папір, на якому потрібно щось намалювати, це папір з малюнком, який нанесла природа.
То ж створюймо потрібні умови для творчості дитини. Цьому і сприяють уроки розвитку зв’язного мовлення, на яких школярі пишуть твори на різні теми: і про любов до рідного краю, до пісні, до музики, мальовничої природи, складають казки, малюють ілюстрації. Така робота вселяє віру у власні здібності, творчі можливості, виховує любов до рідного слова.
Вже другий рік працює літературно-творче об’єднання. Його учасники відчувають радість творчих пошуків, мають певні здобутки.
Своєму першому альманаху ми зичимо уважних і доброзичливих читачів.
Нестерчук Діна Яківна
* * *
Мене звати Велько Діма. Я народився в місті Кам’янка у 2000 році. Я навчаюся в 5-А класі. Мені 10 років.
Люблю грати у футбол, читати книги і дуже люблю математику.
У ранньому дитинстві любив слухати казки.
Для вас я написав казку про грибочки. Читайте її з насолодою.
Казка про грибочки
Настала осінь. Полили осінні дощі. Опало золоте листя на деревах. От якось виросли собі під великим дубом два гриби – Мухомор та Боровик. Мухомор завжди вихвалявся, що в нього гарна червона шапка, білі плями на ній, а Боровик мовчав собі.
Якось одного разу діти пішли збирати гриби в ліс. Один хлопчик йшов лісом і побачив Боровика. Підійшов, хотів зірвати його, а Мухомор каже: «Хлопчику, зірви краще мене. Бачиш, який я красивий, стрункий, червоненький?» А хлопчик відповідає: «Ти красивий, але непридатний для їжі. Ти отруйний, а до того ще й хвастливий». Узяв Боровика у свій кошик та й пішов.
А Мухомор так і залишився рости на своєму місці – красивий, пихатий, але нікому не потрібний.
* * *
Привіт! Я, Вишемірська Влада, навчаюся у 5-А класі.
Мені дуже подобається навчатися у школі. А ще ходжу на гурток бісероплетіння.
Я любила в дитинстві казочку про Попелюшку. А зараз я люблю казку про Снігову королеву.
Вирішила написати казку «Вітер». Моя казочка цікава і сподіваюся, що вона сподобається читачам
Вітер
Жив собі Вітер. Він був паном у небі, у степу, у місті. Гонив кучугури жовто-білих хмар, вертів ними, мов перинами, сіяв борошном по небесній блакиті. Почувався незалежним і вільним.
Одного разу залетів Вітер у місто. Обгорнув сірим волоком усе, люди перед ним низько схилили голови. Дерева нагнув у різні боки, дахи заскрипіли, тини затріщали. А Вітер все бушував і бушував. Та раптом із-за важких темних хмар виглянуло радісне Сонечко. Воно визволило місто від шипучого, гасаючого Вітра. Лагідними променями звеселило місто, все навкруги стихло. Заплакав пан Вітер, відчув, що втратив силу, та й швидко зник.
Навкруги запанувала тиша, люди полегшено зітхнули.
* * *Мене звати Аня Горбенко. Проживаю я в місті Кам’янка Черкаської області. Мені 10 років.
Я люблю малювати, читати книги про пригоди або дитячі детективи.
Сама я написала невелику казку «Конвалія». Сподіваюсь вона вам сподобається.
Конвалія
Росла в лісі весняна квітка – Конвалія, ніжна та запашна. Мала вона красиві пелюсточки, витончений стовбурець, на якому квіточки звисали, мов чарівні білосніжні перлини. Добре жилося їй на лісовій галявині.
От одного разу спокій Конвалії порушив чийсь плач. Озирнувшись навкруги, вона побачила маленьку дівчинку-принцесу, яка гірко плакала, тому Конвалія вирішила до неї заговорити.
- Чому ти плачеш?
Дівчинка розповіла про тата-короля, в якого було хворе серце і ніякі заморські ліки не могли допомогти. Трохи подумавши, Конвалія відповіла дівчинці:
- Не плач, зараз ми покличемо маленьких лісових друзів-ельфів, вони зберуть мої квіточки і приготують з них для твого татуся ліки, бо ж мої квітки лікують людські серця.
- Як я можу тобі віддячити? – запитала її дівчинка.
- Склади про мене пісеньку, співай її людям, щоб вони ніколи не забували про маленьку лісову Конвалію.
Дівчинка так і зробила, написавши ось таку пісеньку:
У гомоні зеленім ліс залопотів,
Під яскравим сонцем весь позолотів.
Горда і цнотлива, до княжни подібна,
Вийшла на узлісся конвалія біла…
Тато-король був урятований! Всі у королівстві раділи, а найбільше раділа маленька принцеса. Відтепер у всьому королівстві найулюбленішою квіткою є Конвалія.
З тих пір Конвалія лікує всі хворі серця!
* * *
Мене звуть Денисенко Ігор Олександрович. Я народився в місті Кам’янка.
З дитинства я любив казочки, а найбільше «Колобок». Мені дуже подобалося, як він, рятуючи життя, обдурював всіх звірів. Бабуся подарувала мені цю книжку, і я її досі зберігаю.
А зараз вирішив написати казочку «Як чоловік зорі змітав»
Я сподіваюсь, що вам сподобається.
Як чоловік змітав з неба зорі
Давно колись в одному селі жив собі чоловік. Його звали Кирило, а прозвали Перебрехою за те, що був охочий до вигадок і неправди. От якось чоловік оголосив на все село:
- Сьогодні вночі змітатимуть з неба зорі, тож приходьте збирати! Але селяни не вірили йому і казали:
- Знову Кирило хоче пошити нас у дурні. Кирило дуже розсердився.
- Не хочете – як хочете! Я сам позмітаю з неба зорі!
- А знаєте, що вони золоті? Дивіться, щоб не жалкували, коли я розбагатію! – попереджав він земляків.
- А може, Кирило правду каже? Недарма зорі так блищать.
- Ну ж бо востаннє його послухаємо і зберемося увечері.
Кирило взяв велику бамбукову мітлу й виліз на дах. Селяни, позадиравши голови,довго дивилися на небо, але жодна зірка не покотилася з нього.
- Гей, Кириле, що сталося? Чого ти баришся?
- А куди квапитися? Зірок на небі дуже багато, отож я думаю, котру з них мести, - відповів чоловік і замахав мітлою.
Селяни позадирали голови ще вище, аж шиї заболіли.
- Хто ж ще витримає? І чого цей дурень воловодиться? – ремствували вони, але додому не йшли, чекали. А що, як зорі й справді виявляться золотими? Нарешті по небу покотилася якась зірка
- Гей, он зірка впала! Мерщій її хапати! – закричав Кирило. Кажуть, люди кинулись бігти туди, де впала зірка, але повернулися ні з чим, лише встигли посваритися між собою.
От і вся казка.
Я, Дорошко Денис, народився в м. Кам’янці, яке знаходиться на скелястих берегах пічки Тясмин. Це мальовничий куточок Черкащини.
* * *
У ранньому віці я любив слухати казки моєї матусі, які вона вигадувала, розповідаючи їх мені перед сном.
Я люблю вчитися, всі предмети для мене цікаві, та найбільше люблю математику.
Окрім занять у школі, мені подобається ходити на тренування з капу еро.
Люблю літо, коли можна відпочити від занять у школі, помріяти. А ще мені подобається сидіти на пеньку і слухати дивовижні звуки природи…
Одного спекотного дня я сидів і дивився на те, як хмаринки робили різні фігури в небі. Свої враження від побаченого я висловив у казці «Неслухняна хмаринка». Сподіваюсь, вона вам сподобається!
Неслухняна хмаринка
За горами, за лісами є таке царство, де живуть, мріють, граються хмаринки. Вони напувають дерева, рослини, землю і ставляться до цієї справи дуже серйозно. А серед них була маленька хмаринка-бешкетниця. Вона всім робила неприємності, а їй було весело.
Через деякий час хмаринка стала виконувати старанно обов’язок хмаринки.
Напуваючи землю, мала таке відчуття, ніби вона зменшувалася, потім її геть не стало. Хмаринка летіла на землю, думаючи, що її життєвий шлях закінчений.
Вона впала, розбиваючись на тисячі краплинок, в яких була маленька частинка її самої. Раптом через декілька днів хмаринка відчула, ніби сонце тягне її назад. При допомозі сонечка вона знову стала звичайнісінькою хмаринкою.
Ще багато разів напувала землю, а земля віддячувала людям щедрим урожаєм.
* * *
Привіт! Мене звуть Влад. Мені 10 років, я навчаюся у 5-А класі. Я дуже люблю казки, тому й вирішив написати «Казку про Місяць».
У дитинстві бабуся та мама розповідали казки. Я дуже любив їх слухати. У скрутні моменти було страшно, тоді я ховався під ковдру, дуже переживав за героїв казки.
Сподіваюсь, що моя казка вам сподобається.
Казка про місяць
Жив-був собі Місяць. Він дуже хотів подорожувати по Всесвіту. Але мама-Земля його не відпускала.
Одного дня мама обходила Сонце, а Місяць у цей час утік подорожувати. Він узяв торбинку з їжею та водою, повісив її на плече і пішов собі.
Подорожуючи, Місяць зустрічав багатьох своїх друзів, грався з ними, говорив, літав, одним словом – веселився. Ось Місяць зустрівся з Сонцем. Воно було великим та пекучим. Він не міг з ним довго спілкуватися і пішов далі. Місяць ввесь день подорожував і не помітив, як зголоднів, захотів поїсти, але від спілкування з Сонцем його торбинка згоріла. Місяць почав подорожувати далі. Він зустрівся з Юпітером, та не зміг поговорити з ним, бо Юпітер вважав себе найбільшим та найсильнішим. Він не підпускав близько до себе Місяця.
І Місяць зрозумів, що вдома найкраще.
* * *
Мене звати Артем Канюк. Мені 10 років, навчаюся в 5-А класі.
Люблю німецьку, англійську і українську мови.
Я люблю казки, які бабуся і мама читали. Моя улюблена книга – «Українські народні казки»
Я написав казку про горішок і думаю, що вона вам сподобається.
Горіх
У дрімучому-дрімучому лісі був горіх. Одного разу подув сильний вітер і зірвав горішка. Він лежав тижні, місяці на землі серед листя. Та ось бігла білочка, побачила і взяла нашого горішка, та й понесла в дупло. Там було тепло, затишно і тихо, але так тривало недовго.
П’ятеро більчат були дуже жвавими, гралися з улюбленим горішком. Горішок, метаючись по дуплі, побачив навкруги себе багато ягід, грибів і горішків. І ось в обід більчата, граючись з горішком, випустили його з дупла і заплакали.
А горішок пролежав до весни під пухнастим сніжком, а потім проріс ніжним зеленим росточком. Пройшли роки. Із маленького росточка виріс розкішний горіх. Він дарує і нині плоди людям і звірятам.
* * *
Я, Мацюк Дмитро Васильовичу народився 11 жовтня 2000 р. у місті Кам’янка Черкаської області.
З дитинства я люблю слухати казки, особливо коли мені їх читає бабуся.
Одного разу я вирішив написати свою казку про жоржину. Мене надихнув на складання казки малюнок зламаної жоржини.
Це є моя найперша казка! Думаю, що ви з насолодою прочитаєте її і розкажете іншим. Надіюсь на успіх у читачів!
Казка про жоржини
Отже, почнемо...
Коли дочитаємо цю казку до кінця, то будемо знати більше, ніж тепер.
А тим часом жив собі в країні Квітів злий троль Джордж, котрий шкодив кожній квіточці. Йому все добре і прекрасне здавалося гидким, а все негідне і погане виглядало прекрасним. У нього була своя школа, в котрій він був головним.
Як на диво, якось Джордж був у гарному настрої і захотілося йому піти до галявини, на якій росли всілякі гарні квіти. Прийшовши туди, Джордж побачив чудовий краєвид, все цвіло і пахло. Та проходячи поміж квітів, він звернув увагу, що одна квітка зламана.
Джордж засмутився і вирішив забрати Ті до себе в школу, щоб вилікувати. Всі учні троля тільки й говорили про квітку, бігали і кружляли перед нею, поки квіточка не видужала.
Троль Джордж дуже полюбив цю гарненьку квіточку, і залишилася вона жити у школі. За квіткою наглядали янголята. Учні троля назвали її Жоржиною на честь вчителя троля Джорджа.
Троль став добрішим і вирішив створити квітці Жоржині свій власний сад, де було багато-пребагато квітів.
Відтоді троль робить тільки добрі справи і допомагає квітам, деревам і всім рослинам.
* * *
Я, Поліщук Артем, народився в місті Кам’янка. Мені подобається, як бабуся читає казки. Я люблю і сам читати казки. А ще займаюся капуеро.
Написати казку мене надихнула зима.
Сподіваюся на успіх!
Травинка
Була собі Травинка. Жила поміж сосон, ялинок.
Одного разу здійнявся вітер і Травинка зірвалася. Вона залетіла до нори зайчика. Зайчик прибігав до нори, але не помічав Травинку.
Настала зима, Травинка замерзала. А коли зайчик з нею познайомився, то вони стали товаришувати. Почалися сильні морози. Коли Травинка замерзала, то зайчик її зігрівав.
Так зайчик і Травинка почали товаришувати.
* * *
Я, Станіслав Семенько, народився в місті Кам’янка на Черкащині у багатодітній сім’ї. Змалку любив малювати. Мій улюблений предмет – англійська мова
У вільний час люблю допомагати мамі. У нашій сім’ї 7 дітей. Мамі доводиться бути вдома, готувати обіди, прибирати.
Моє хобі – рибалка, ще займаюсь спортом.
До вашої уваги моя казочка «Книга»
Книга
Жила-біла в бібліотеці книга «Українська мова». Одного разу її дали двом нехлюям. Вони не берегли книгу: клали на неї пиріжки, витирали брудні руки,виривали листки. А ця книга була чарівна. І одного разу з’явився чарівник, він загадав дітям три бажання:
- Якщо ви не виконаєте ці три завдання, то я перетворю вас на свиней. Перше завдання: у кінці навчального року у вас повинні бути найкращі оцінки.
Та ось настав кінець навчального року. І чарівник з’явився знову.
- Ну що, виконали моє перше завдання?
- Так. А яке буде наступне?
- Ви повинні протягом канікул робити добро.
- А якщо хтось ображатиме менших, а ми за це зробимо зауваження і нам наб’ють синяки?
Хлопці все літо робили добро у дворі. Після першого дня занять у школі з’явився чарівник.
- Ось вам третє завдання: Протягом року слідкувати за книжками, щоб вони були охайні. А вони йому:
- Але ж це буде складно! Ну що ж приступимо.
Минув рік. Діти зберегли добре книги і чарівник їм за це подякував.
Я, Слоневський Юрій Олександрович. Мені 10 років, навчаюся я у 5-А класі.
* * *
* * *
Я захоплююся дзюдо, у мене уже є багато грамот та медаль.
І ще я займаюсь різьбою по дереву, зробив чимало виробів.
Змалку я люблю казки, які мені читала мама: «Колобок», «Кривенька качечка», «Снігова королева», «Мауглі», «Три ведмеді»
Листочок
«Які щасливі птахи, - подумав Листочок клена, - вони літають і не падають. Їх політ вважають за подвиг».
«Якби я був птахою, - мріяв самотній Листочок, - мій політ запам’ятали теж».
Вирувала осінь і наступив день, коли природа вирішила відпустити мрійника у вільний політ.
«Я відірвався! Я вільний! Я лечу, - промовляв Листочок.- Подивіться, люди, хіба я не схожий на птаха?»
Але вони, люди, проходячи мимо, не звертали уваги на жовто-багряний листок клена, який як і тисячі інших листків, по волі природи одиноко падав під ноги людям, не більше, як яскравою ковдрою осені.
«Які щасливі птахи!» - подумав самотній Листок клена. «Для вас, людей, мій політ ніщо, але заради нього я прожив яскраве життя, радуючи вас своїми яскравими барвами!»
* * *
Привіт! Я, Степаненко Юлія. Навчаюсь у 5-А класі, мені 10 років.
Мої перші казки, які мені читали батьки – «Колобок», «Дюймовочка», «Солом’яний бичок».
А ще я дуже люблю мультики «Ну, постривай!»
Я ходжу на гурток «Плетіння бісером». Мені це дуже подобається. Мій перший виріб – папуга.
Я написала казку, читайте її з посмішкою.
Завірюха
Прийшла білосніжна зима. У дрімучому лісі затаїлась сердита Завірюха і чекала на свого друга Вітра. Одного разу Оленка зі своєю подружкою Катрусею пішли до лісу, щоб помилуватись його красою. Тільки зайшли в ліс, як зашуміли дерева, затріскотіли сухі гілочки, стало темно.
Дівчата злякались. А ще страшніше стало їм, коли з’явилась висока жінка Завірюха. Вона махнула широкими рукавами – і полетів лапатий сніг, закружляв у повітрі.
Дівчаток замітало снігом, вони змерзли і заплакали. Завірюха побачила сльози подруг і її холодне серце стрепенулось. Вона віддала наказ Вітрові, сніжинкам, щоб вони заспокоїлись.
Враз стало ясним небо. Вітер легенько колихав верхівки дерев. Оленка і Катруся подякували Завірюсі за порятунок і пішли додому. Вони ще довго згадували красиву, але холодну і строгу Завірюху.
* * *
Привіт! Мене звуть Олександр Тищенко. Я в сім’ї один, мого тата звати Роман, мама – Ірина.
Люблю займатися спортом, спортивними танцями.
Коли я був маленьким, стався такий випадок. З дупла випав маленький дятел і кульгав по городу. Ми з татом забрали його, замотали ніжку і поклали в дупло.
Я дуже люблю читати і вирішив написати казку про Дощик.
Сподіваюсь вона вам сподобається!
Дощик
Жив-був маленький Дощик. Він не робив ніякої шкоди, тільки поливав квітки, дерева, пшеницю. Його другові Сонцю було завидно, що Дощику віддячували за його роботу.
Одного ранку зустрічається Сонце з Дощиком та й каже: «Від тебе ніякої користі немає». Дощик засмутився і заплакав так, що ніхто не знав, як його зупинити.
Сонечко пожалкувало, що так сказало. Довго думало-думало, як зупинити його, та нічого й не придумало. А води ставало все більше й більше. Стривожились люди, засумували поля, захлинаючись від Дощикових сліз. Похнюпившись, відчуваючи сором за свій вчинок, прийшло Сонце до Дощика і попросило у нього вибачення за необдумані слова. А Дощик враз перестав плакати і все навколо зраділо променям Сонця
Сонце зрозуміло, що треба спочатку добре подумати, а потім говорити.
* * *
Я, Торгало Анна, живу у містечку Кам’янці, навчаюся у 5-А класі.
Вирішила написати казку. З дитинства я дуже люблю казки. У них багато цікавого і фантастичного. Я думаю, що моя казка сподобається всім: вона весела і цікава.
Помідор і огірок
Одного сонячного ранку на городі сталася цікава подія. На грядці росли два біленькі овочі. Це були Помідор і Огірок. Якось вони засперечалися про те, хто з них кращий. Першим почав розмову Помідор:
- Подивись, який я пишненький і гарненький! А ти, Огірку, худий, тонкий і некрасивий.
Образився на нього Огірок і від злості позеленів.
На другий день подумав Помідор, що був неправий, і вирішив вибачитися. Соромно стало Помідорові за те, що він так вчинив з товаришем. Попросив пробачення та й від сорому почервонів.
Так вони й помирилися. Відтоді помідор – червоний, а огірок – зелений!
* * *
Мене звати Трофименко Віталій. Я навчаюся у 5-А класі в м.Кам’янка.
З дитинства я любив казки і мультфільми. Моя улюблена казка «Про Жар-птицю та вовка». Коли я прочитав цю казку, вона мені сподобалась.
Пройшов деякий час, і я вирішив написати свою казку. Думаю, що вона вам сподобається!
Сніжинки
У небі пливла важка снігова хмара, там народжувалися сніжинки - маленькі білі красиві.
Одна із них полинула на крилах холодного вітру до гірки, з якої на санчатах спускався хлопчик. Сніжинка весело змагалась з ним. Було дуже холодно. Але ж це так добре було для сніжинки. Та хлопчика несподівано погукала мама: «Іванку, йди додому, дуже холодно.» Хлопчик пішов, а Сніжинка засмутилася.
Шарпкий вітер підхопив Сніжинку і поніс у поле. Там вона разом із подружками зробила ковдру для посівів. Ішов дідусь і радів: від снігу тепло посівам. Сніжинка здивувалась: їй стало так спокійно і затишно.
* * *
Привіт! Я, Федоренко Наташа. Мені 10 років, я навчаюся у 5-А класі. Крім занять у школі,я люблю займатися бальними танцями і гімнастикою.
У дитинстві я любила слухати казки мами і бабусі. Бабуся розповідала про тваринок і людей, мені подобалося.
Коли я виросла, полюбила казку «Русалонька» Г.-К.Андерсена. Вона мене переконала у тому, що добро перемагає на землі.
Я читаю багато казок, але сьогодні напишу свою казку про Сонечко.
Сподіваюся, вона вам сподобається.
Сонечко
В одному лісі, де жило багато звірів, трапилася така історія.
Якось, зібравшись на зеленій галявині, звірі розпочали суперечку про те, без чого не можна на землі жити. Одні звірі говорили – без дерев, інші – без трави, а Лис сказав що можна жити без Сонця. Звірі його підтримали, і всі вирішили, що можна жити без Сонця.
Сонечко почуло розмову звірів і образилося.
Коли рано-вранці звірі прокинулися, Сонечко не вийшло на небо. Засумували звірі, дерева похилилися, трава перестали рости. Все змінилося.
Звірі зрозуміли, що без Сонці немає життя. Вони попросили вибачення у нього, бо отримали життєвий урок.
Сонечко вийшло на небо і освітило все навколо.
* * *
Привіт! Мене звати Віка. Мені 11 років. Я ходжу до 5-а класу.
Я дуже полюбляю грати на піаніно,складати вірші та пісні.
Моя мама говорить, що у мене талант.
Одного разу мені спало на думку написати казку. Думаю, вона вам сподобається.
Як сніговик допоміг зайчикові
Одного зимового дня діти зліпили сніговика і пішли погрітися. Сніговик ожив і пішов по стежці. Довго він блукав. Ось іде він, іде і зустрів зайчика. Зайчик плакав.
Сніговик його і запитав:
- Що сталося?
Зайчик йому і відповідає:
- Ніс я своїй матусі морковку і загубив
- Не журися, ось тобі морковка. Я йшов і помітив її.
- Дякую тобі, моя матуся зрадіє.
- Радий був допомогти.
Ось так сніговик допоміг зайчикові.
* * *
Мене звуть Штрик Яна. Мені зараз 10 років. Я навчаюся в школі №1 м.Кам’янка.
Мені дуже подобаються заняття в музичній школі.
Я написала казочку «Калина і Лисичка» і думаю, що вона вам сподобається.
Калина і Лисичка
Під однією хаткою ріс кущ Калини. Пройшло декілька років, він виріс великим і красивим. Ніхто не міг намилуватися кущем.
Прийшла осінь, обпало листячко. На кущі залишилися тільки червоні кетяги.
І ось одного дня маленькій ягідці захотілося подорожувати. Вона відірвалась од свого кетяга і покотилася до лісу. Там побачила нору лисички, в яку й закотилася.
Прийшла лисичка. Калина заховалася між листочками, щоб її Лисиця не побачила. Настала зима, і Калині стало холодно. Вона замерзла. Побачила це Лисичка і вкрила її своїм пухнастим хвостиком.
Отак Лисиця подружилася з Калиною.
* * *
Привіт! Мене звуть Юля. Я навчаюся у 5-А класі. Народилася у місті Кам’янці, що на Черкащині.
Я змалку любила казки, оповідання, що розповідала мені бабуся.
Написала я 7 віршів, 13 пісень, 3 казки.
Мені завжди подобалися різні рослини, тварини, тому я написала казку «Хмаринкове молочко».
Хмаринкове молочко
Ой, як же в той день було жарко! Від спеки квіти зів’яли, трава пожовкла. Подумало-подумало жабеня, взяло відерце і кудись пішло.
На лузі воно зустріло корову.
- Хочеш, я дам тобі молочка, - запропонувала корова.
- Ні, - відмовилося жабеня і пішло далі.
Довго воно йшло, розмахуючи відерцем. І нарешті побачило сині гори. На їх вершинах жили пухнасті білі хмаринки.
Покликало жабеня найменшу хмаринку і сказало їй: «Дай мені, будь ласка, трохи молочка!»
Нічого не відповіла на це хмаринка, тільки зітхнула голосно.
Зазирнуло жабеня у відерце, а там – буль-буль! – молочко!
Повернулося жабеня додому і каже:
- А я хмаринкове молочко принесло!
- Яке ж це молочко? Це просто блакитний дощик. Хто ж його пити буде?
- Як це хто,- сказало жабеня, - а квіточки дрібнесенькі?
І жабенятко напоїло квіти та травичку свіжою водою.
* * *
Я, Яшан Анастасія Віталіївна, народилася 13 вересня 1999 року в м.Кам’янка Черкаської області.
Навчаюся у 5-А класі загальноосвітньої школи №1.
Моє хобі – співати, ходжу до Будинку творчості.
У вільний час читаю книги, слухаю музику.
Вирішила написати ще й казку.
Зошит мрій
У казковому королівстві Мрійляндії жили король Карл та королева Міла. Король мав гарну вдачу і тому його любили всі діти, які проживали з батьками в цьому королівстві.
За місяць до Нового року Карл видав наказ: «Всі діти мого королівства повинні написати на листках свої мрії і принести до замку.» Дівчатка і хлопчики почали приносити королю свої листочки, а королева Міла зшила їх червоною ниткою. Так в королівстві мрій з’явився перший зошит. Далі його назвали «Зошит мрій». У Новорічну ніч у замку зібралися всі жителі королівства. На гарному троні сидів король, а біля нього стояла фея, яка тримала в руках «Зошит мрій» і по черзі виконувала кожне дитяче бажання.
І до цього часу збереглася ця традиція писати листи дідусю Морозу. Але він виконує бажання тільки тих діток, які в нього вірять і протягом року були чемними та слухняними.
